Державному історико-культурному заповіднику у м.Глухові

На півночі України, на теренах Сумської області є невелике місто – Глухів, яке було забуто в часи розвитого соціалізму. І хоча місто й має таку приглушену назву, майже три сторіччя тому Глухів гримів навкруги - тут була столиця України, місцеперебування українських гетьманів Малоросійської колегії. Саме в Глухівський період історії Гетьманщини (1708-1782 роки) Україна створила найбільш розвинену в своїй історії систему державного управління, що включала органи представницькі, законодавчі, виконавчі, судові, військові, фіскальні. Саме в цю добу було створено прототип українського парламенту - шляхетський сейм, що збирався регулярно, а також зроблено спробу запровадити спадкове гетьманство в роду Кирила Розумовського для остаточного державного розриву з Російською монархією. Саме на добу після 1708 року припадає розквіт у Глухові козацького літописання та української політичної думки, без яких не було б можливим українське національне відродження ХІХ та ХХ століть. У 1992 році Глухів відсвяткував свій 1000-літній ювілей. В писемних джерелах місто вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1152 роком. Впродовж ХІІІ-ХІV століть місто належало глухівським князям – нащадкам чернігівського князя Всеволода Святославина Чемного. В цю пору Глухів став важливим економічним центром на великому торговому шляху. В наступні роки він потрапив під владу Литви та Польщі, але після визвольної війни українського народу середини ХVІІ століття і возз’єднання України з Росією місто, як і вся Лівобережна Україна, увійшло до складу Росії. Особливий етап у житті Глухова пов’язаний з історичними подіями початку ХVІІІ століття. Після того, як український гетьман Іван Мазепа під час Північної війни перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ, його резиденція - місто Батурин – у 1708 році була вщент розорена російськими військами під командуванням Олександра Меншикова. Саме тоді Петро І прибув до Глухова для виборів нового гетьмана України, яким став Іван Скоропадський, Стародубський полковник. Крім того, несамовитий цар влаштував тут офіційну церемонію прокляття й «страти зрадника». Не дивлячись на те, що Лівобережною Україною поперемінно управляли то гетьман то створена царем Малоросійська колегія, причому і те, і інше то скасовувалося, то відновлювалося, Україна дедалі більше втрачала свою колишню автономію. У 1750 році козацька старшина за вказівкою царського уряду обрала гетьманом України Кирила Розумовського, якому судилося стати останнім гетьманом України. Гетьманщині лишалось існувати недовго, вона була остаточно ліквідована в 1764 році. Глухів був не лише адміністративним центром Гетьманщини, але й визначним культурним центром України. Тут набула розвитку культура нового часу – світська й аристократична. Ще в1730 році почав давати вистави аматорський театр, який з часом перетворився на професійний театр західного ґатунку. Він існував при дворі гетьмана, який його всебічно підтримував. Театр мав оперну, балетну й драматичну трупи, хор і оркестр. Славилася також велика музична бібліотека Розумовських, яка налічувала понад дві тисячі творів симфонічної та камерної музики. У 1738 році була заснована музична школа з метою підготовки співаків для придворного царського хору. Звідси потрапив до Петербурга і син простого глухівського козака Антон Лосенко. Він спочатку співав у придворній капелі. А в 1753 році, коли у нього, як співака, почалися проблеми з голосом, Лосенко залишає хор і переходить на навчання до відомого живописця Аргунова. Пізніше він стає академіком Петербурзької академії мистецтв, а з 1772 року – її президентом. У глухівській музичній школі навчалися також відомі композитори ХVІІІ століття Максим Березовський і Дмитро Бортнянський. Впродовж ХVІІІ століття Глухів як гетьманська столиця активно забудовується адміністративними та церковними спорудами. На відміну від інших гетьманських столиць (Чигирина і Батурина) Глухів в основному зберіг стару забудову й колорит. У центрі міста зберігся Радний майдан зі старовинною Миколаївською церквою. В той час місто було могутньою фортецею, обнесеною потужним земляним валом з гарматними бастіонами та кількома брамами, про що свідчать старовинні плани. Залишки козацької фортеці частково збереглися до нашого часу. До них належить, зокрема, мурована Київська брама, споруджена в традиціях класичної архітектури. В перебудованому вигляді зберігся будинок Малоросійської колегії, який нагадував петербурзькі палаци. Цю величну споруду, в якій поєдналися риси бароко й класицизму, сучасники навіть називали «восьмим дивом світу». До більш раннього часу, а саме, до кінця ХVІІ століття, належить Миколаївська церква. Цей храм відзначається своїми вишуканими пропорціями та струнким силуетом. Церква була головною спорудою Радного майдану, перед нею відбувались козацькі ради, в ній наставляли на гетьманство 1727 року Данила Апостола і 1750 року Кирила Розумовського. Миколаївська церква є однією з найвидатніших пам`яток стилю козацького відродження, хоча її первісний вигляд дещо змінений під час перебудови у ХІХ столітті. 1991 року храм повернули релігійній громаді, і він був відреставрований. У ХVІІІ столітті було збудовано також Спасо-Преображенську і Вознесенську церкви, котрі дійшли до нашого часу, на відміну від палацу генерал-губернатора П.О. Рум`янцева-Задунайського, гетьманських палаців та численних садиб козацької старшини, які були дерев`яними й загинули від пожеж і невблаганного часу. Головним собором Глухова вважалась дерев`яна Троїцька церква. Поряд з нею у 1720 році розпочалось будівництво мурованого храму. Проте доля цієї споруди була нещасливою. Будівництво продовжувалось протягом 80 років. Увесь цей час місто формально не мало головного собору, оскільки старий дерев`яний Троїцький собор згорів у пожежі 1748 року. Наступна пожежа 1784 року пошкодила бані майже завершеного собору. За час будівництва храму змінилося чимало архітекторів, тому не дивно, що в ньому переплелися стильові риси козацького бароко й раннього класицизму. Але, на жаль, ми можемо милуватися цим витвором українських зодчих лише на старих картинах та фотознімках, бо 1962 року ця неповторна пам`ятка була зруйнована. Роботи з дослiдження та збереження нерухомої культурної спадщини Глухова розпочалися лише1984 року. Проведено комплекс практичних заходiв щодо реставрацiї та реабілітації пам’яток, реконструкцiї та впорядження iсторичного центру мiста, створення пам’ятних знаків і пам’ятникiв, вiдтворення втрачених пам’яток. Це дало підстави для підготовки урядового рiшення про оголошення Глухова Державним iсторико-культурним заповiдником, який і було створено постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 08.02.1994 р. і в 1998 р. передано у державну власність з віднесенням до сфери управління Держбуду України. 2008 рік – особливий рік для Глухова і всієї країни. На загальнодержавному рівні будемо відзначати 300-річчя подій кінця 1708 року. Це має бути відзначення роковин трагічних подій, які вплинули на всю подальшу долю України. У контексті такого відзначення слід створити відповідні меморіальні комплекси і пам’ятники, кінофільми, телепередачі, видати книги, провести наукові конференції та інші заходи, впорядкувати пам’ятки і пам’ятні місця, запровадити туристичні маршрути. На сучасному етапі Українській державі слід уважніше ставитися до таких знакових для національної ментальності міст, як Глухів. Визначна історична роль цього міста, кількість і якість його пам’яток культурної спадщини, велика робота, проведена заповідником за останні 10 років в умовах постійного браку коштів дозволяють ставити питання про надання заповіднику в Глухові статусу національного. Крім того, результати роботи заповідника показують, що за характером, кількістю і ступенем цінності пам’яток архітектурної спадщини, заповідник у Глухові слід віднести до категорії не історико-культурних, а архітектурно-історичних заповідників. У зв’язку з цим і окремим зацікавленим політикам та державним діячам, і політичним партіям, і відповідним державним органам слід було б наполегливіше ініціювити проект Указу Президента України «Про надання Державному історико-культурному заповіднику у м.Глухові статусу національного’’. З ІСТОРІЇ ГЛУХІВСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ Важливе значення для розвитку культурного середовища міста мало прийняття рішення від 20 вересня 1902 р. про створення і відкриття земською управою Глухі-вського музею української старовини. Музей створювався за ініціативи уродженця с.Кореньок Глухівського повіту, голови окружного Ніжинського суду, шанувальника старовини, поета і публіциста, співробітника журналу «Київська старовина» М.В.Шугурова (1843-1901 рр.). Передані його удовою Н.А.Шугуровою у 1902 р. бібліотека із 1348 книг, підбірка давніх документів і колекція із 53 гравюр з історії краю склали основу музейної колекції. Музей було роз-міщено у приміщенні бібліотеки земства. Нащадок по лінії рідного брата гетьмана І.Скоропадського майбутній гетьман Української держави (1918 р.) П.Скоропадський подарував музею епітафійні портрети Івана і Анастасії Скоропадських із Гамаліївського монастиря. З великою зацікавленістю над створенням Глухівського музею працював земський лікар, відомий колекціонер старожитностей, історик П.Я.Дорошенко. Через 15 років значну частину колекції вдалося зберегти від розкрадання завдяки зусиллям директора Глухівського педінституту К.П.Ягодовського. У розпал революції він перевіз до інституту експонати міського музею та збережену вчителем Грищенком частину бібліотеки Кочубеїв і їхнього музею з меблями, мистецькими творами, бронзовими та фарфоровими виробами з с.Ярославця. Восени 1920 р. Глухівський музей старовини та мистецтва і відновив роботу. Від викладача педінституту Іваницького фонди були передані до вчителя І.Часовникова, з’явився і філіал у с.Волокитине, яким завідував учитель Конопля. У грудні 1920 р. саме він і очолив Глухівський музей. Навесні 1922 р. до міського музею вчителем В.І.Риженко було перевезено колекцію Волокитинського філіалу з виробами фарфорового заводу А.Миклашевського. Але селяни не хотіли віддавати цінності і погрожували їх відбити. При перевезенні колекцію охороняли 45 курсантів військової школи з кулеметом. А.В.Малиношевський здійснював керівництво музеєм з червня 1923 р. по 10 квітня 1925 р. У експозиції можна було побачити карту-схему Глухівської фортеці і її підземних ходів, знамена Глухівських полків, старовинні меблі, годинники, ширми із садиби Кочубеїв, фарфоровий посуд, виготовлений на заводі А.Миклашевського, колекцію іудейських, давньогрецьких, візантійських і російських монет, інші матеріали. З 10 квітня 1925 р. по 20 жовтня 1926 р. музеєм завідував учень професора В.Антоновича, колишній викладач історії і географії Глухівської чоловічої і жіночої гімназій В.А.Мальченко. Він започаткував музейну науково-дослідну роботу, провів огляд і склав опис городищ і курганів Глухівського округу, провів розкопки старих валів і ділянок у Глу-хові, на яких містилися будинки гетьманів, Малоросійської колегії і Успенський дівочий монастир. На жаль, у його рукописних матеріа-’ лах (зокрема «Давня Русь наша гордість (до татарського іга)», рік написання не вказано) археологічні об’єкти і результати досліджень по місту Глухову відсутні, бо були кимось, а, можливо, і ним, вилучені. В.А.Мальченко залишив цікаві спогади про Глухів, чоловічу, жіночу гімназії та інші учбові заклади. Зі спогадів стало відомо, що на початку століття в місті деякий час діяла приватна жіноча гімназія, її начальницею і головою ради була дочка директора Глухівської чоловічої гімназії М.Ф.Лазаренка М.М.Лазаренко. 1916 року з ініціативи В.А.Гінзбург-Соловйової були вдкриті «Вечірні курси для народу», які за гімназійною програмою працювали до 1924 р. За рік до революції і в роки громадянської війни на кошти батьків у вчительському, а потім у педагогічному інституті працювала створена К.П.Ягодовським змішана гімназія, яка мала великий успіх. Також ним написані одні з перших заміток про М.А.Терещенка. Зі створенням Глухівського округу музей став окружним. Широкомасштабна науково-краєзнавча і виховна діяльність закладу припадає на другу половину 1926 р., коли після 20 жовтня і по 1 травня 1933 р. його очолював історик, археолог і краєзнавець Я.Мора-чевський. Під керівництвом антропологічного кабінету ВУАН з 1928 по 1931 рр. ним проводилися щорічні археологічні експедиції, які досліджували околиці Глухова, заплави річок Сейм, Клевень, Есмань, Івот, Локня, Бичок, Свеса з метою обстеження городищ, стоянок кам’яного віку і «виявлення стадій доісторичної людини», вивчення деревообробного і гончарного виробництва. Мабуть, враховуючи матеріали розкопок В.Мальченка і завдання своїх досліджень, Я.Морачевський не проводив розкопок у центральній частині Глухова. У 1928 р. у семи відділах музею нараховувалось 4600 експонатів. Важливими в його роботі були культурно-просвітницькі заходи, організація стаціонарних і пересувних виставок, виїзних екскурсій і лекцій. 3.1931 р. музей став історико-краєзнавчим. Напередодні німецько-фашистської окупації міста Глухова (1941-1943 рр.) експонати не були вивезені. У роки окупації на посаді директора музею працював П.С.Прокопенко. Подальша доля музею надзвичайно драматична. Експонати частково постраждали під час Великої Вітчизняної війни. У 1954 р. він був закритий, а фонди передані до Сумського обласного краєзнавчого музею. У 1973 р. Глухівський музей було відкрито на громадських засадах, але приміщення виявилось непристосованим для зберігання експонатів. Заклад тривалий час не міг розпочати повноцінної роботи, що зводилася до створення різних тимчасових експозицій у невеличкому непристосованому приміщенні. Багато зусиль для збереження фондів і придбання гідного приміщення доклали його директори. В.М.Мажуга (1975-1991 рр.), О.І Дятленко (з 1991 р.). У відреставрованих залах архітектурної пам’ятки «Дворянське зібрання» демонструються експонати, що десятиліттями знаходилися у фондосховищах. Сама будівля виконана у стриманих витончених формах провінційного класицизму. В її обсязі домінує висока простора двосвітня центральна зала з оркестровим балконом, що призначалася для проведення зібрань і балів. Навколо неї розміщені інші кімнати, у яких поруч зі збереженими фондами — окремі експонати, передані обласним Сумським краєзнавчим музеєм та жителями Глухова і Глухівського району, копії з Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В.Тарновського. Вони склали нову експозицію, яку було відкрито 20 грудня 2002 р. до 100-лїття від дня заснування музею. Автором архітектурно-художнього рішення експозиції став керівник проекту О.П.Антонець, науковим керівником її створення — директор Сумського обласного краєзнавчого музею В.С.Терентьєв. У експозиції відображено нове бачення української і регіональної історії. Визначні пам'ятки України