Музей Б. Лепкого

Богдан Лепкий (1872-1941) – талановитий поет, прозаїк і публіцист,критик і літературознавець, видавець-текстолог, талановитий перекладач творів західно-європейської та російської літератур, художник, педагог, професор Ягеллонського університету, сенатор польського сейму. За 69 років свого життя Богдан Лепкий видав 77 власних книг та 62 томи творів українських класиків. Світову славу принесли історичні повісті “Вадим” (1930 р.), “Сотниківна” (1931 р.), трилогія “Мазепа” (1925-29 р.р.), “Батурин”, “Мотря”,”Полтава”, “Каяла”,”Не вбивай”, “Веселка над пустарем”.В його творчій спадщині десятки поетичних збірок, оповідань, літературознавчих досліджень, переклад “Слова о полку Ігоревім” (1905). Для українців Галичини протягом тридцяти років він був Шевченком сьогодення. Через своє поетичне слово він знайомив з істиною історією та культурою України, літературно-науковою, громадсько-політичною діяльністю відстоював незалежність українського народу. Лепкий розумів: тільки свідомий українець повинен розбудовувати свою державу. І ввійшов в історію як полум’яний оратор національної ідеї. Народився Богдан Лепкий (Теодор Нестор) в сім’ї священика Сильвестра Лепкого в селі Крегулець 4 листопада 1872 року. Батько майбутнього письменника о. Сильвестр був освіченою та грамотною людиною – закінчив Львівський університет, писав твори під псевдонімом “Марко Мурава”, був головою “Сільської Ради”. Малого Богдана з дитинства оточували родинні портрети, картини українських та польських малярів, велика бібліотека, де чільне місце займали твори Шевченка, Франка, Гете, а батько привчав до патріотизму, літератури, мистецтва, релігійності, аристократизму. Не дивно, що в такій сім’ї виросла ще одна творча людина – Левко Лепкий – молодший брат Богдана. Левко став художником і композитором, журналістом і редактором, поетом і прозаїком. І ще він запам’ятався як командир Кінноти Українських Січових Стрільців. Під впливом батька малий Богдан дуже швидко навчився читати на “Новорічних дзвонах” Діккенса, а в п’ятирічному віці прочитав Квітчину Марусю. Майже в семирічному віці батько віддав Богдана у народну школу в Бережанах, поселив його у місцевого декана і діда по матері о. Михайла Глибовецького. Пізніше Богдан поступає до Бережанської гімназії. Навчання там ведеться польською мовою, “мова руська” навчалася окремим предметом. Але тут не було ніяких міжетнічних чвар. Гімназія виступала осередком культурного життя, де влаштовувалися і мицькевичівські і шевченківські концерти. Молодь старших класів гімназії утворили гурток “Молода Україна”, яка поширювала та прищеплювала соціальні ідеали під впливом інтелігенції бережан, адвоката і письменника А.Чайковського, адвоката Володимира Бачинського та батька Богдана о. Сильвестра. Вони зібрали бібліотечку з творів О.Кобилянської, Л.Українки, П.Мирного, М.Драгоманова, Т.Шевченка. Саме в гімназії він зустрічається з Іваном Франком, Філаретом Колесси, Остапом Нижанківським, Володимиром Шухевичем, які впливали на патріотичну свідомість підростаючих гімназистів. Богдан Лепкий почав писати вірші ще в гімназії, але ставився до цього зовсім несерйозно – його більш приваблювало мистецтво. Після гімназії він поступає до Академії мистецтв у Відні. Але навчання не приносе йому задоволення. І він продовжує навчання на філософському факультеті Львівського університету, де віддає багато часу на вивчення історії України у професора Михайла Грушевського. В студентські роки починається у Богдана Лепкого активна публічна та творча діяльність: у Відні він стає членом студентського товариства “Січ”, у Львові – учасник “Ватри”, засновник “Сокола”, співає у хорі “Боян”, бере участь у виставці малярства, грає на професійній сцені, перекладає європейську класику. Активним громадським діячем він так і залишиться на все своє життя. І куди б не привела його доля, мешкання Богдана Лепкого буде своєрідною “українською амбасадою” і в Кракові, і у Відні, і під Берліном... І навіть коли Лепкого призвуть до армії, він стане агітатором в таборах військовополонених царської армії, куди його направлять обслуговувати полонених. В цей час він приєднується до антицарського “Союзу визволення України”, метою якого було відповідальне завдання: зробити з колишніх солдат свідомих українців. Богдан Лепкий цінував у людях три риси: волелюбність, збереження народних звичаїв, повага до громадських законів. І саме ці риси він прищеплював всім своїм слухачам і співвітчизникам. Під час революції в Україні багато з них поповнили лави “синьожупанників”, які зіграли важливу роль у боротьбі за українську незалежність. Вклад Лепкого в українську історію безцінний. Він користувався шаною і популярністю ще при житті. У 1938 році його іменовано сенатором Польщі,на кошти земляків у курортному містечку Черче було побудовано вілу під гучною назвою “Богданівка”, а уряд Української Народної Республіки в екзилі у 1932 році нагородив перехідним Мазепинським перснем. Під час другої світової війни перстень був загублений. Тому тільки в часи Незалежності України його відновили і вручили письменнику і громадському діячу Івану Драчу. Богдан Лепкий дуже боляче пережив прихід “совєтов” до Західної України – він повернувся до Кракова. Після вторгнення до улюбленої України німецьких військ серце Лепкого не витримало – він помер 21-го липня 1941 року. Поховано Професора на Раковицькому цвинтарі в гробниці родини Шайдзіцьких у Кракові. Пошанований за життя, великий син Поділля надовго був забутий. І лише з Незалежністю ім’я Богдана Лепкого та його твори почали з’являтися у списку великих синів України. Завдяки зусиллям ентузіастів, добродійству доктора Романа Смика, у Бережанах в приміщенні міської ратуші 27 серпня 1995 року відкрився музей Богдана Лепкого, де зібрані численні експонати про полум’яного борця нашої країни. Редакція обласного літературно-мистецького альманаху “Тернопіль” започаткувала премію братів Левка і Богдана Лепких, лауреатами якої стали десятки небайдужих патріотів України. Визначні пам'ятки України