Музей історії міста Коломиї

Музей історії міста Коломиї створений 16 років тому, фактично розвивається в єдиному форматі з розвитком новітньої історії і держави і міста. Під час непомітна кожному, діяльність музею спрямована на відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають в Коломиї, на реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей і історичної спадщини. В липні 1990 року ще не маючи ні свого приміщення, ні штату працівників, музей організував свою першу тематичну експозицію "Над Прутом моя Коломия", яка експонувалась в дні Собору Духовної України, що впроходив у місті. Вже згодом, отримуючи в тимчасове користування то одне то інше приміщення, музей поряд з пошуковою роботою організовує виставки та тематичні експозиції серед яких "У Москві ГКЧП - у Коломиї свято"; "Репресована історія" (фоторозповідь про коломиян учасників боротьби за незалежність України в умовах фашистської окупації та сталінських репресій); "Внесіте прапор вільної держави" державна символіка України. Історія, сучасність, майбутнє; "Вибори за Австрії, Польщі, СРСР. На зустріч виборам в Україні" ; "Благословляю і молюсь" до 50 річчя з дня смерті Митрополита Андрея Шептицького; "Через терни до утвердження церкви", присвячена 400-річчю Берестейської Унії ; "Борці за волю нації" про коломиян учасників підпілля ОУН-УПА. Актуальність і значення яких на той час була незаперечною. За головування в міській ратуші міського голови Ігоря Довганюка та при допомозі голови Конгресу української інтелігенції Коломийщини Ольги Руданець (тоді помічника міського голови) у 1997 році Музей історії міста Коломиї одержав у постійне користування найкращий будинок в місті по вулиці Романа Шухевича 80. Будинок на розі тепершніх вулиць Романа Шухевича та Лесі Українки бачив і пережив багато. Тут в будинку повітової ради і бурси вирішувались питання розвитку і міста і навколиніх сіл, тут приймались важливі рішення в часи ЗУНР Теодором Примаком. У кімнаті, де працював у свій час Теодор Примак – тепер експозиція “ Коломия і Габсбурги”. Тут в інтер”єрі міської кімнати на видному місці австрійський імператор Франц Йосиф, котрий відвідував Коломию двічі і його наступник, Архикнязь ( а згодом і останній імператор Австро-Угорщини) Кароль Франц Йосиф з дружиною Зитою, які в 1912 році жили в Коломиї і чекали народження ще одного наслідника роду Габсбургів ( а тепер главу дому) Отто фон Габсбурга. Для відтворення інтер”єру використано багато меморіальних речей, які пов”язані з видатними особами того часу. Перед каміном (доречі зложеним з кафлів пічки яка була в цій кімнаті з початку ХІХ ст.) крісло в якому відпочивав Іван Франко, навідуючись до родини Кузьмів в Коломиї, тут же бюрко Ореста Кузьми, портрет, підручник міжнародної мови “Есперанто” , написаний Орестом Кузьмою, професором Коломийської гімназії ( розповіді про історію якої, відведено окрему кімнату музею ), відомим есперантистом. На столику для кави цукерниця , яка належала відомій актрисі Іванні Біберовичевій. Рояль матері відомого коломийського лікаря Паляниці. На столику прикрашеному інкрустованою різними породами дерева “зіркою Давида” кілька примірників книжок виданих в Коломиї в 1902-1912 рр. А портрети цісаря Франца Йосифа, Архикнязя Карла і Архикнягині Зити також оригінальні, ті що багато років зберігались в оселях коломиян поряд з портретами Т.Шевченка та І.Франка. З цікавістю розглядають відвідувачі шляпу державного чиновника австрійської адміністрації. От якби наші чиновники ходили в таких! Сьогодні у 18 експозиційних залах та фондових і службових приміщеннях живе історія Коломиї в фотографіях, документах, меморіальних речах і речах побуту городян, більше 20 тисяч одиниць збереження. Від першої літописної згадки 1241 року і до сьогодення. Мандрівка залами музею захоплююча і не повторює побачене в інших музеях такого профілю краю. Експозиції створюються в міру комплектування фондів матеріалами, що дають можливість в повній мірі висвітлити окремо взяту тему. Якщо ви відвідаєте музей то відкриєте для себе такі сторінки історії Коломиї як “Німецькі колонії Коломиї”; “Освіта Коломиї кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.ст.”; “Економіка і торгівля міста в ХІХ –ХХ ст.”; “З історії єврейської громади міста ”; “З історії українських етнічних земель сучасної Польщі до 1944 року” і інші. Відзначаючи у 2005 році Міжнародний день музеїв перед коломиянами і гостями міста відчинили свої двері ще дві тематичні експозиції. Це “Органи влади краю ” та “Коломия і Габсбурги”. Від діяльності органів влади великою мірою залежало життя Коломиї. В експозиції представлено матеріали про періоди, коли територія Галичини належала до Австро-Угорщини і Польщі. Але незалежно від того, наскільки успішно вони працювали, коломияни завжди були патріотами свого міста, тому даний розділ експозиції розпочинає вірш пароха Коломиї середини ХІХ ст. о. Луки Данкевича “Що своє, то своє”. В ньому описано, як гуцули в складі австрійського війська під час наполеонівської війни потрапили в Париж. Коли вони оглянули це прекрасне місто, їх запитали про враження про нього. Вони відповіли, що хоч Париж гарний, але Коломия таки краща. Після першого поділу Польщі в 1772 р. Червона Русь, до якої належала і Коломия, стала складовою частиною Австрійської імперії . Тричі намісником цісаря в Галичині був Агенор Голуховський. Коломийський часопис “Руская Рада ” за 1875 р. писав, що він був запеклим українофобом. А його наступник граф Альфред Потоцький лояльніше відносився до українців, зате був невмілим керівником не лише на посаді намісника, а й на інших високих постах, які займав, та був у добрих стосунках з цісарем. Однак мав одну дуже добру рису, яка затьмарювала недоліки – це велика гідність. Сучасники пишуть, що всі бачили його гідність і честь, а не помічали недолугого керівництва. Внаслідок революційних подій, які ввійшли в історію під назвою “весна народів” в Галичині відбулися важливі події. 22 квітня 1848 р. Галицьке губернське управління оголосило циркуляр про скасування панщини з 15 травня. Це затверджено цісарським указом від 7 вересня 1848 р. А 2 травня 1848 р. у Львові створено першу політичну організацію галицьких українців Головну Руську Раду, мета якої – оборона національних, політичних, культурних прав українського народу в Галичині. Установче засідання Коломийської Руської Ради відбулося в магістраті 8 червня 1848 р. в день відзначення громадськістю Коломийщини скасування кріпацтва після урочистого Богослужіння і промови Миколи Верещинського. До Ради обрано 10 членів, серед яких о. Іван Озаркевич, парох Коломиї, театральний діяч, о. Йосафат Кобринський, парох Мишина, ініціатор і головний фундатор будівництва Народного дому в Коломиї, Микола Верещинський, директор головної міської школи, меценат, спонсор видання альманаху “Русалка Дністрова”, К. Блонський, Г. Боднар, С. Лесюк. Про це розповідають портрети і документи експозиції. Зокрема експонується лист Головної Руської Ради до Коломийської Ради про збір підписів за поділ Галичини на польську і українську, датований 1848 р. До місцевого самоврядування і в роки Австро-Угорщини і за часів Польщі належали міська рада, як постановляючий, та магістрат, як виконавчий орган. Магістрат Коломиї знаходився в ратуші. Коломийська ратуша не завжди мала такий вигляд, як на листівці початку ХХ ст. Раніше в центрі великої ринкової площі, яка займала сучасні площі Відродження і Шевченка височіла дерев”яна ратуша, про точний вигляд якої не збереглося ніяких відомостей чи малюнків. Ця ратуша, як і всі дере”яні будинки Ринку згоріли внаслідок масштабної пожежі, що охопила весь центр міста в 60-их роках ХІХ ст. Після цього ратушу відбудовано в куті ринкової площі уже в 1877р.. В експозиції експонуються фото радників магістрату різних років, зокрема Івана Стадниченка, радника в 1902 р., підприємця; Олександра Кульчицького, д-ра, громадсько-політичного діяча, радника в 1902 р.; Михайла Білоуса (24.10.1838-8.03.1913), громадсько-політичного і культурно-освітнього діяча, засновника перших українських друкарні та видавництва в Коломиї, працівника магістрату поч. ХХ ст. Є документ з підписом М. Білоуса, а також підписами інших радників д-ра Зеновія Левицького, першого директора новозбудованого шпиталю, І. Стадниченка. На іншому фото представлено магістратських працівників 20-их років ХХ століття. В центрі бурмістр Кароль Балицький , біля нього перший його заступник, відомий гончар Ігнатій Патковський, Леон Функенштейн, голова єврейської громади міста, Олександр Печерський, секретар міської ради. Працівників магістрату представляють і фото, зроблені під час повітового з”їзду комітету робітників, що відбувався в ратуші 10 квітня 1938 р. та з”їзду ґмінних секретарів краю у Львові 26 червня 1932 р. Експозиція включає і деякі документи, укладені і завірені магістратом: сертифікат приналежності Ореста Кузьми, пізнішого професора гімназії, до громади м. Коломиї, виданий 9.02.1921 р. , посвідчення особи для пересування в межах Польщі Савчинської Каміли від 21.12.1921 р., для виїзду за кордон Григорців Марії (1929 р.), службове посвідчення Твердохліба Миколи, капрала пожежної сторожі, видане 30.05.1932 р. , свідоцтво, видане магістратом у справі Арі Лейба Ліхтена. Коломия, 9.05.1906 р. і т. інш. Особливий інтерес представляє книга почесних громадян міста Коломиї, започаткована магістратом в 1846 р. В ній є записи про присвоєння цього звання людям, які займали певні посади в місті і ймовірно немало зробили для користі самого міста – професори гімназії, староста, маршалки повітової ради та ін. Але звання почесного громадянина було присвоєно і кільком намісникам Галичини. В книзі є також листи вдячності від самих почесних громадян. Окремий розділ експозиції розповідає про послів від Коломийщини до віденського парламету та Галицького сейму. Великим авторитетом користувався адвокат, визначний політичний діяч, член УСРП д-р Лев Бачинський (14.07.1872-10.04.1930). Про це свідчить хоча б те, що він був обраний депутатом і до Віденського парламенту (1907 р.), і до польського сейму (1928-30 рр.), був також одним з лідерів ЗУНР. Чимало фактів з його парламентської діяльності стали надбанням історії.Так, на засіданні парламенту наприкінці 1907 р. під час вибуху невдоволення серед радикальних послів несправедливими рішеннями проурядової коаліції Л. Бачинський кинув у міністра уламком дерева. Такого Віденський парламент ще не знав… Вдруге цей депутат викликав широкий резонанс своєю принциповістю і витривалістю в політичній дискусії 13-14 червня 1912 р., під час якої він 13 годин без перерви виголошував антиурядову опозиційну промову. Йшлося про те, щоб заблокувати величезний військовий бюджет, який уряд намагався затвердити у парламенті. “Багато здоров”я коштувала мені промова у військовій комісії під час дебатів над новим військовим законом, коли то я говорив цілу ніч …без перерви”, - згадував згодом український депутат-радикал. Експонується також фото іншого депутата Галицького сейму від Коломийщини – графа Войцеха Дідушицького (1848-1909), філософа, літератора, професора Львівського університету, політика. Був він і послом до Віденського парламенту, міністром для Галичини в уряді Австро-Угорщини. У політичних і наукових колах знаний як дивак і жартівник. Для підлеглих був справжньою проблемою, бо не дотримувався розпорядку урядових годин, губив документи, непередбачуваною поведінкою нерідко наражав уряд на гнів всього уряду. Дозволяв собі відкрито зневажливо чи критично висловлюватися на адресу прем”єр-міністра, а навіть і найяснішого цісаря. Його дотепи і нецензурні розповіді впродовж багатьох років веселили, але і доставляли клопоту бюрократично-двірському світові Відня. На одному з засідань Ради держави, коли був присутній і уряд, загальну увагу привертав прем”єр-міністр Макс фон Бек, який час від часу зривався з крісла, червонів від гніву, розглядаючись довкола, і громив поглядом сусіда – міністра торгівлі і промислу. Після засідання Дідушицького, який сидів біля них, спитали , в чому справа. А він без тіні сорому відповів, що колов шпилькою прем”єра, а той думав, що це робить міністр торгівлі... Відкриття нової тематичної експозиції чи художньої виставки це подія. Подія, яка відкриває нову сторінку в історії літописної Коломиї для нашого сучасника. Тоді в залах музею багатолюдно. Як правило, це давні щирі прихильники музею, які відвідують його ось вже 15 років. З кожним роком відвідувач музею молодіє. Це тішить та водночас сумно, що вже не приходить на музейні зустрічі пані Емілія Маціборко, і пані Галина Грабець , прожиті роки не відпускають з дому паню Лідію Біль і паню Зеновію Гоянюк, та напередодні свят, і особливо Дня музеїв їх щирі вітання лунають з телефонної трубки. Сьогодні музей це не просто хранилище німих свідків історії Коломиї. Це живий організм. У музею і його співробітників веселкова аура, спектр якої добре передається виставками творів Марти Томенко, Андрія Коренюка, Оксани Бобкової, Сергія Зінця, Ірини Толмач, Тетяни Обушак, живописними синтенціями юних художників, студентів Коломийського педагогічного коледжу і інституту, Коломийської художньої школи і поетичними полотнами зітканими з рядків написаних нашими поетами Дмитром Гриньківим, Мирославом Лазаруком, Василем Рябим і інш... Мистецький діапазон діяльності музею вдало доповнюють вихованці дитячих музичних шкіл і виконавці патріотичної пісні, ветерани визвольних змагань. Відзначення 16 річчя музею це і привід наголосити на досягненнях і проблемах музейників, які колектив однодумців вирішує проводячи політику відтворення в усіх галузях музейної діяльності принципу історичної справедливості. Це нам вдається нелегко, але послідовно ми створюємо і експозиції і культурно-освітні проекти, які підкреслюють важливе місце Коломиї в історії держави, і важливість кожної події чи особи в історії міста. Визначні пам'ятки України