Музей І.Огієнка

Народився Іван Іванович Огієнко 2(15) січня 1882 року в містечку Брусилів Радомишльського повіту на Київщині (нині — районний центр Житомирської області). Освіту здобував у Київській фельдшерській школі (1896-1900), на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира (1903-1909). Працював учителем середньої комерційної школи та державної гімназії в Києві. 1911 р. зарахований професорським стипендіатом по кафедрі російської літератури університету Св. Володимира. 1915-1917 — приват-доцент цього університету, 1917-1918 — професор Українського народного університету, що існував паралельно з університетом Св. Володимира (згодом — Київський державний український університет). У серпні 1918 року урядом гетьмана П. Скоропадського І. Огієнко призначається ректором щойно утвореного Кам’янець-Подільського державного українського університету. 4 січня 1919 року, при уряді Директорії, приступає до виконання обов’язків міністра освіти УНР з одночасним залишенням на посаді ректора, 15 вересня призначається міністром ісповідань (віровизнань), 15 листопада того ж року — Головноуповноваженим уряду УНР в Кам’янець-Подільському після евакуації уряду до Тарнова (Польща). 21 листопада 1921 року Іван Огієнко з дружиною і трьома малолітніми дітьми назавжди полишає Україну, вимушено кинувши напризволяще в Кам’янець-Подільському власну величезну книгозбірню, архів і десятки завершених та розпочатих рукописів наукових праць. Після кількох місяців праці в уряді УНР в Тарнові (по вересень 1922 року), він перебирається до Винник, а згодом — до Львова. За ревне викладання української мови і проповідування національної ідеї польська влада звільняє його від викладання у Львівській учительській гімназії. Під час перебування у Варшаві розгортає активну просвітницьку і видавничу діяльність: засновує науково-популярні щомісячники “Рідна Мова” (1933-1939), “Наша Культура”(1935-1937), приступає до видання 30-томної “Бібліотеки українознавства”, тритомного збірника “Визволення України”, пише й видає цілий ряд своїх наукових праць. Там продовжує свою багаторічну працю над перекладами Святого Письма українською мовою. Серед найпомітніших досліджень цього періоду — десятитомна “Історія церковнослов’янської мови”. Після смерті дружини Домініки Данилівни (квітень 1937) професор Огієнко приймає рішення про чернечий постриг (здійснюється цей обряд у Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі 9 жовтня 1940 року) й обирає ім’я Іларіона — на знак спадкоємності духовного подвигу першого митрополита Київського часів Ярослава Мудрого — Іларіона. 19 жовтня того ж року стає архієпископом, а 16 березня 1944-го — митрополитом Холмським і Підляським православної Варшавської митрополії. На запрошення православної громади собору Св. Покрови у Вінніпезі переїздить до Канади (16 вересня 1947), де починає працю священика при цій парафії. Під час роботи Собору Української православної церкви Канади (8-9 серпня 1951 року) Іларіона обирають предстоятелем цієї церкви — “митрополитом Вінніпегу і всієї Канади”, де він залишався на цьому посту до своєї смерті. З переїздом до Канади відновлюється й перервана воєнними діями в Європі активна наукова і видавнича діяльність митрополита Іларіона. У листопаді 1947 року він засновує народний християнський місячник “Слово Істини” (виходив по жовтень 1951 року). Далі започатковується вихід “Нашої Культури” (з листопада 1951 по жовтень 1953 року). 12 червня 1962 року здійснилася мрія життя митрополита Іларіона — з Лондонської друкарні на його вінніпезьку адресу було прислано розкішно виданий том — повний канонічний переклад українською мовою Біблії. Це був результат 40-річної праці українського вченого, яку доводилося виконувати у надзвичайно несприятливих житейських умовах. Помер митрополит Іларіон після тяжкої і тривалої хвороби 29 березня 1972 року. Відповідно до юридично оформленого заповіту, здійсненого 15 квітня 1967 року, весь свій колосальний архів і книгозбірню він передав на зберігання Колегії Св. Андрія з тим, щоб із постанням вільної і незалежної України, “коли факультет теології Української православної церкви буде існувати в Києві”, всю цільну колекцію переслати на Батьківщину. Похований на православній частині цвинтаря Глен Іден побіля Вінніпега. В останні роки ім’я Івана Огієнка (митрополита Іларіона), його багатюща наукова спадщина все активніше повертаються в Україну. У Києві і Львові значними накладами перевидані найголовніші фундаментальні праці ученого — “Українська культура”, “Історія українського друкарства”, “Історія української літературної мови”, “Дохристиянські вірування українського народу”, “Життєписи великих українців”, “Наука про рідномовні обов’язки”. Все активніше заявляє про себе Всеукраїнське товариство Івана Огієнка (голова — декан філологічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного універистету Євгенія Сохацька). На картах міст Брусилова, Житомира, Львова, Кам’янець-Подільського з’явилися названі іменем ученого вулиці. 1998 року, згідно з розпорядженням столичної мерії, встановлено меморіальну дошку на приміщенні гуманітарного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де вчився і працював професор Огієнко. А в університеті Кам’янець-Подільську та Брусилові відкрито музеї-кімнати Івана Огієнка. Визначні пам'ятки України