Музей історії Наддвірнянщини

Поколінню, яке народилося після 50-років ХХ століття важко зрозуміти непримириму війну совітських сталіністів і воїнів УПА, українську трагедію кривавих 40-50 років на Західній Україні. Пройшло вже чимало років, а чорна лють живе в душі багатьох учасників тих подій. Розповіді про жахи НКВД стали історичними фактами після 80-років, коли відкрилася завіса архівів, побачили світ страшні докази брутальної людської ненависті. Доля привела мене в дуже страшний музей - музей тортур радянської влади - музей історії Надвірнянщини. Був час, коли я працювала в архівах концтабору Освенцим, ночувала в колишніх німецьких казематах разом зі спаленими душами. Мене там охоплював неконтрольований жах, який ставав нічними примарами, шелестів, шепотів, стогнав всіма голосами загиблих людей. І саме такий надлюдський жах я відчула вдруге, в підвалах цього музею, де лежить “закатований” повстанець, де ще й досі “тече” сходами людська кров замордованих патріотів, де зі стелі, біля льоху, звисає брудна мотузка, а на стінах вишкрябані імена людей, які згодом загинули в цих підвалах. Як же треба любити Україну,щоб пережити знущання австро-угорців, поляків, зрештою повстати проти своїх заагітовано-сліпих братів-слов’ян, і своїми зламаними долями прокласти шлях до омріяної незалежності України! По різному можна сприймати дії УПА. Але давайте прямо говорити про злочини проти людства, здійснені солдатами Радянської армії, співробітниками сталінських спецслужб, партійно-господарським апаратом тодішнього СРСР в Західній Україні. Давайте проведемо відкритий міжнародний суд, який все розсудить об’єктивно! Визначні пам'ятки України