|
За пагорбом від траси, за яблуневими, черешневими, сливовими садами, посадженими Катріною та Василем Миколайчуками, понад сто літ стоїть хата, тепер музей генія українського кіно та світового кінематографа Івана Миколайчука. Ця хата — буковинська історія, бо побудована ще Івановими дідами з глинобитною долівкою, з гуцульською піччю-притулком для дітвори, з димарем-каглою, що затикався просто шматкою (каглянкою) для збереження тепла, у сінях. Згодом поклали підлогу, але в сінях залишилася глиняна долівка зі слідами ніг давнього роду Миколайчуків.
Заходимо в сіни, де зі стін гостинно зустрічають нас знайомі до болю очі Івана Миколайчука, його численні афіші. Марічка Миколайчук каже, що там бракує гарної фотографії, на якій Іван зі скрипкою (за гуцульським звичаєм) запрошував би гостей; грав він на баяні, скрипці, особливо гарно на багатоголосих цимбалах, але не був самоуком, бо закінчив музичне училище.
З сіней повернемо до так званої хатчини або ж кухні, в якій центральне місце зайняв мамин верстат, котрий ткав усе, що десятеро дітей одягали, стелили; зліва — стіл, на стіні — замисник із давніми мисками, фотографії, рушники.
Коли зайти з сіней до “великої хати”, одразу впадає в очі піч-годувальниця й огрівальниця, рятівниця змерзлих і простуджених. Тут понад століття готувалися гуцульські страви, улюблена Іванова печеня та на свята замащена в горщику річкова риба. А в Черемоші, що тече під хатою, водилися і лососеві, після чого вже інша риба не визнається. Вдосвіта мама Катріна здоїть корову, відкриє кури і встигне заполонити хату запахом смачнющої капусти з копченим реберцем. Далі в хаті дерев’яне ліжко (лужко або постіль), тверде, вкрите просто веренею, над ним неодмінна жердка з святешним убранням на ній, біля ліжка довга біла лавиця-канапа з фігурною спинкою; неподалік стіл з шухлядкою під вікном, а під двома іншими вікнами “великої хати” ще одна ширша лавиця, вкрита чорно-білою веріткою маминого ткання. На лавах спали діти. Біля дверей шафка з намисником. На зиму велика родина перебиралася у “велику хату”, тут варилося, запікалося, в шафці містилися ринки, горщики, в намиснику — вжиткові миски й ложки, а вже в сінях у прохолоді у діжці зберігалося посолене сало. На стінах у хаті давні мальовані миски, які гарно переспівуються з мальованою в квіти й півники біленою піччю. На підлозі Катрінині верітки, на яких ще свіжі останні сліди уже покійної Іванової багатостраждальної мами, яка всього набачилася в житті і все вміла.
За сволоком під стелиною, з різьбленим хрестом посеред нього, родинна біблія, свячені васильки, зілля. На покуті образи, перед якими щодосвітку і щовечора молився навколішки Іван разом з братами і сестрами.
Відкриття Миколайчукового музею-садиби відбулося на ознаменування 50-річчя з дня народження Івана Миколайчука, в 1991 р. Музей доглядала молодша Іванова сестра Марія, а по її смерті — найстарша сестра Фрозина.
Хата нічим не змінилася відтоді, як у ній виростав геніальний актор-режисер, хіба що сумує за кожною втратою своїх домочадців та ще шкодує за солом’яним дахом, який за відсутності соломи підмінили шифером.
Визначні пам'ятки України
|
Форум
